Почни говорити

Дихальна техніка

Ігри для дітей

Чому ми не дома

Дитячі історії у недитячий час

Автор: Марія Мусурівська

Чому ми не вдома

Тетянка і мама знаходяться у сховищі (у підвалі, метро — оберіть те, що найбільше відповідає вашій ситуації). Вони одягнені у теплий одяг і сидять на пледі, який мама захопила з собою з дому. Мама з Тетянкою також взяли з дому трохи речей та їжі, і термос з чаєм. Усе це вмістилось у два рюкзаки. Поряд з Тетянкою на пледі зручно вмостилась собака Ніка — домашня улюблениця породи коргі. Вона всюди з родиною, в усіх мандрівках, і сьогодні також. А ще з ними улюблена м’яка іграшка Тетянки — біле зайчатко. Дітки з інших родин теж з рюкзаками та іграшками. Багато хто також сидить з батьками на пледах. Мама протягує доньці чай, налитий у кришку від термоса:

— Тетянко, ось тобі теплий солодкий чай, і трохи печива.

— Дякую, але я не хочу, — схлипнула дівчинка. — Я хочу додому.

— Я теж хочу додому, моя люба, — зітхнула мама. — І всі навколо теж.

— То чому ж ми не йдем додому? — сердито запитала дівчинка. — Вдома тепло і затишно. Вдома смачна їжа і мої іграшки. Моє ліжко, де я сплю, мій рушничок, з яким я вмиваюсь. Вдома мій одяг і взуття. Я так хочу додому! Мені тут не подобається! Тут холодно і незатишно. І чужі люди навколо, — Тетянка боязливо озирнулась.

— Ми тепер не чужі, Тетяно. Ми всі тут — бо захищаємо життя тих, кого любимо, — спокійно сказала мама.

— Це як? Я ж тут нічого не роблю, просто сиджу, — розвела руками дівчинка.

— Інколи просто сидіти — це найкраще, що ми можемо зробити. І до того ж, ми не просто сидимо — ми сидимо у безпечному місці, — зауважила мама. Це наша спільна схованка, де ми бережемо наші життя від тих, хто життя не любить.

— Як це так — хтось не любить життя? — сильно здивувалась Тетянка.

— На жаль, є такі люди, — понуро сказала мама. Це дуже сумно. Ті, хто не люблять життя — злі люди. Вони хочуть зруйнувати наші домівки і наші життя.

— Мамо, мені так страшно! — сказала Тетянка, забралась до мами на коліна і сильніше притиснула до себе іграшкове біле зайча. Мама міцно обійняла доньку, ніжно поцілувала і мовила:

— Не бійся. Наші сміливі мужні чоловіки захищають зараз наші домівки і наші життя від руйнівного зла. А ми їм допомагаємо. Бо захищаємо життя тих, кого ми любимо тут у сховищі. Я ось люблю тебе і захищаю твоє життя тут, сидячи разом з тобою у безпечному місці.

— А я люблю нашу Ніку. Я нікому не дам її образити! — посміливілаша дівчинка.

— Так, молодчина, — підтримала мама. — Коли наші захисники проженуть лихих людей — ми усі зможемо повернутись додому.

— А якщо вони не зможуть прогнати злих людей, — засумнівалась Тетянка, — ми назавжди залишимось тут жити?

— Тетянко, добрих людей дуже багато! — запевнила мама.

— Багато отак? — показала дівчина, роблячи рух руками, наче тримає великий м’яч.

— Багато ооооотак, — мама широко-широко розвела руки. — Ціла планета!

— Ого! — здивувалась дівчинка.

— Авжеш! Добрих людей набагато більше ніж злих. Ті, хто люблять життя, хочуть товаришувати і гратися — точно подолають лихих. І ми всі повернемось додому, — впевнено сказала мама. Подивись як нас тут багато — ми всі тут любимо життя! Тому, ми всі його тут захищаємо.

— І я теж? — здогадалась Тетянка.

— І ти теж. Уявляєш, ти — захисниця життя! — усміхаючись сказала мама.

— Вау! Я справжня захисниця життя! — зраділа дівчинка. — Чуєш, Ніка? — переможно вигукнула Тетянка і підняла руку вгору, неначе у неї в руках був меч. Собака Ніка теж зраділа і почала весело махати хвостом.

— То як, вип’єш чаю? — знову запропонувала мама.

— Еге ж! І навіть печиво з’їм! — завзято відповіла дівчинка. — Я ж так життя захищаю?

— Захищаєш! — підтвердила мама і простягнула доньці печиво. Тетянка на мить замислилась, а потім сказала:

— Мамо, а можна ще печива? Я дам отому хлопчику, що сидить поряд з нами — нехай він теж захищає своє життя! — сказала Тетянка і пішла до сусідньої родини, щоб пригостити хлопчика печивом. Адже тут усі згуртувались, щоб захистити життя.